Шановні батьки!
Чергове заняття «Батьківського університету» присвячується поведінці неповнолітніх, яка відхиляється від встановлених суспільних норм.
Розглянемо сутність поняття «норма» та «відхилення від норми». Це дасть Вам змогу краще розуміти своїх дітей, не допустити порушень норм поведінки, коли допомогти своїй дитині буде важко, а іноді навіть неможливо.
«Норма» і «девіація»
Суспільство завжди приділяло особливу увагу проблемі поведінки, що не відповідає загальноприйнятим чи офіційно встановленим нормам.
Оцінка будь-якої поведінки завжди передбачає її порівняння з якимись правилами, встановленими у певному суспільстві. У контексті соціальних стосунків, поняття «норма» залежить від історії та культури людей, їх національності, воно змінне, рухливе. Те, що колись було нормою поведінки, з часом перестало бути таким, позаяк змінилися часи, умови життя, які змінили і норми. Чим більш демократичне суспільство, тим толерантнішим воно є до будь-яких відхилень.
Наприклад, в Україні історично склалося, щоб молодші поважали старших, прислухалися до їх порад, а іноді навіть підкорялися. Це стало соціальною нормою, яка проіснувала багато століть. Однак в кінці ХХ ст. і сьогодні така суспільна норма майже втратила свій статус – діти тотально неслухняні, дорослі перестали для них бути авторитетом. Ця обставина служить підґрунтям для порушення інших соціальних норм - віддавати перевагу навчанню, вчасно повертатися додому з прогулянки, дозувати користування телефоном, виявляти нестандартну поведінку та ін.
Норма – ідеальне утворення, умовне позначення об’єктивної реальності або певний середньостатистичний показник, що характеризує реальну дійсність, але в ній здебільшого не існує.
Кожна норма має свої показники та характеристики. Усе те, що не відповідає встановленим показникам, називається відхиленням від норми – девіацією (від англ. deviation – відхилення).
Усі відхилення від норми поділяються на:
- негативні (наприклад, розумова відсталість індивіда);
- позитивні (наприклад, обдарованість і талановитість).
Негативні відхилення від норми призводять до занепаду особистості, групи, суспільства загалом, в той час коли позитивні сприяють їх розвитку.
Розрізняють такі типи відхилень від норми:
1.Фізичні, які характеризуються медичними показниками. Для кожної вікової групи фізичні норми свої (вага тіла, зріст, статеві показники, генетичні захворювання та ін.).
2.Психічні, які пов’язані з психікою людини, її розумовим розвитком (наприклад, затримка психічного розвитку, форми розумової відсталості, порушення мови та емоційно-вольової сфери, обдарованість та ін.).
3.Педагогічні, які є безпосередніми стандартами, що визначають рівень освіти та виховання особистості.
4.Соціальні, які для особистості стають чинником виховання та існування в соціумі. Соціальні норми поділяються на:
- універсальні, тобто притаманні усім членам суспільства;
- приватні, що регулюють приватне життя людини та професійну діяльність.
Саме соціальні норми, їх дотримання, найчастіше бувають порушеними у поведінці людини. Для регулювання соціальних норм кожне суспільство вводить певні соціальні обмеження – міфи, табу, традиції, обов’язки, які не можна порушувати. Без дотримання соціальних норм суспільство гине.
Поведінка людини з порушенням соціальних норм називається девіантною. Розглянемо це детальніше.
Девіантна поведінка, її сутність
Поведінка людини визначається суспільством. Тому для встановлення меж нормальної поведінки потрібні не тільки біологічні, а й соціальні критерії, оскільки вони є головними засобами регуляції вчинків особистості.
Девіантна поведінка – це система дій, котрі суперечать прийнятим у суспільстві нормам, що виявляється у вчинках, в яких реалізуються внутрішні спонукання людини. Це можуть бути практичні дії (реальне порушення поведінки) або висловлювання, судження (вербальне порушення поведінки).
В основі будь-яких виявів девіантної поведінки лежать правопорушення. Правопорушення – це недотримання правил поведінки, встановлених законом та іншими нормативними актами. Це будь-яке невиконання моральних, правових норм, вимог закону про належну поведінку.
Існують такі різновиди девіантної поведінки:
- Антигромадська (антисоціальна) поведінка, спрямована проти інтересів суспільства загалом, окремих його осередків, конкретних людей.У неповнолітніх вона найчастіше виявляється в непокорі старшим, батькам, вихователям, у грубощах, зухвалій манері спілкування, вживанні нецензурних слів, носінні засуджуваного суспільством одягу, відмові від навчання й трудової діяльності, бродяжництві, ранньому статевому житті, пияцтві тощо.
- Аморальна поведінка - це сукупність вчинків, що характеризуються негативним ставленням індивіда до етики й моралі, насамперед, до загальнолюдських цінностей, зокрема, до дисциплінованості, почуття обов’язку, поваги до оточуючих, ввічливості, чесності, порушення яких передбачає громадський осуд.
- Делінквентна поведінка (англ. delinquent– винний, правопорушник, злочинець), яка є відмовою від дотримання правових норм, як правило, повторні акти їх порушення, що складаються в певний стійкий стереотип дій.
Делінквентна поведінка передбачає адміністративне або карне покарання. Вирізняють декілька видів делінквентної поведінки:
- агресивно-насильницька поведінка (наприклад, булінг, мобінг, зґвалтування, домашнє насилля над членами родини, насилля над тваринами);
- корислива поведінка (наприклад, крадіжки, обман з метою наживи, перепродавання цінних речей, грошові махінації);
- протиправна поведінка (наприклад, розповсюдження й продаж наркотичних речовин, псування чужого майна та ін.);
- кримінальна поведінка – скоєння протиправних дій, що слугує підґрунтям для збудження карної справи й кваліфікується за певними статтями кримінального кодексу (наприклад, якщо один підліток чи група цькують і переслідують іншого підлітка, це є приводом для збудження справи за заявою потерпілої сторони. Якщо підлікам-булерам не виповнилося 14 років, то відповідальність перед законом за вчинки дітей нестимуть батьки).
Існують і позитивні девіації. Це така поведінка з відхиленнями, яка хоча й сприймається як незвичайна, нетипова, однак вона не викликає засудження і не карається законом (наприклад, героїчні вчинки, самопожертва, понадвідданість комусь або чомусь, надмірні загострення почуття жалю або співчуття).
Девіантна поведінка це, перш за все, небезпечна поведінка, яка іноді коштує людині життя, здоров’я, чесного імені й т.ін. Поведінка має відповідати віковим стандартам (наприклад, займатися інтимними стосунками у 12 років є віковою девіацією. Якщо Джульєтта у 13, а Ромео у 15 років мали такі стосунки, то батькам необхідно пам’ятати, що це відбувалося у середньовіччі й було нормою поведінки того часу, позаяк тривалість людського життя була короткою через епідемії, відсутність медичного обслуговування, відсутність гігієни, бідність народних мас. Молодь прагнула раніше стати дорослою.). Сьогодні молодь також прагне ранньої дорослості, однак нормою для інтимної поведінки є досягнення людиною 18 років, коли вона вповні починає відповідати за свої вчинки.
Хто такі неповнолітні девіанти і делінквенти?
Неповнолітні девіанти/делінквенти (англ. «juvenile delinquent»- неповнолітній правопорушник/неповнолітній злочинець) – це загалом повноцінні діти та особи юнацького віку до 18 років, які порушують встановлені норми і закони, іноді мають дещо ослаблену чи розладнану нервову систему внаслідок дій психотравмуючих чинників (наприклад, розлучення батьків, відсутність бажаних розваг та іграшок, хвороблива цікавість до інтимних стосунків тощо).
Найчастіше девіантами (делінквентами) стають діти пубертатного періоду – підлітки, хоча деякі девіації починають виявлятися у більш ранньому віці.
Підлітковий вік визнано психолого-педагогічною наукою – найважчим і найскладнішим з усіх періодів розвитку дитини. У традиційній класифікації підлітковим прийнято вважати період розвитку індивіда від 10 до 15 років. Його називають «перехідним», «критичним», «зламним», оскільки впродовж цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитинства до дорослості, від нестиглості до зрілості, що пронизує всі сторони розвитку підлітка: анатомо-фізіологічну будову, емоційну й інтелектуальну сфери, моральне становлення. Як свідчать наукові дослідження й переконує практика, підлітки найбільш вразлива категорія людей, схильних до негативних виявів у поведінці.
Підліток, з одного боку, завжди прагне бути оригінальним, «сучасним», а з іншого – він раб штампів і стандартів. Так, зовнішній вигляд, слідування моді є одночасно засобом самовираження, належності (виглядати «своїм»), ідентифікації (виглядати «як усі») і засобом придбання авторитету в своєму середовищі.
Підліток, схильний до порушень норм поведінки, не виконує вимог батьків, без дозволу йде з дому, часто пропускає уроки, грубо поводиться з дорослими, зв’язується з сумнівною компанією. Така поведінка може бути психологічною реакцією здорового підлітка у відповідь на складну ситуацію в сім`ї або в школі, але може бути й виявом психічних розладів.
Як виховувати підлітків?
Виховання підлітків доволі складний процес. Головним психологічним надбанням підліткового віку є різнобічне й протилежне почуття дорослості. Вважаючи себе дорослим, підліток протестує проти опіки, контролю, беззаперечної покори, несправедливості. Формою протесту може бути неслухняність, грубість і лихослів’я, впертість, замкненість.
Складності стосунків підлітків з дорослими полягають у тому, що з одного боку, підліток прагне до самостійності, протестує проти опіки й недовіри, а з іншого – стикається з новими життєвими труднощами, чекає від дорослого допомоги й підтримки, але не завжди відкрито може в цьому зізнатися.
Батьки роблять класичну помилку: намагаються підігравати підлітку, штучно уберегти від негативних кроків, більше дозволяти і менше контролювати, чим погіршують поведінку неповнолітнього. На жаль, батькам не вистачає педагогічного досвіду і психологічної твердості вибудувати правильну лінію поведінки з дитиною. Також батьки соромляться звернутися за допомогою до спеціалістів – соціального педагога і психолога.
Дуже важливим чинником, котрий впливає на формування особистості підлітка є його спілкування з однолітками. Спілкуючись з ними, підліток отримує необхідні знання про життя (іноді такі, що не відповідають дійсності), котрі з тих чи інших причин йому не можуть дати дорослі. Лише тут він може виступити в якості ведучого та такого, якого ведуть, командира та підлеглого, лідера та аутсайдера, обвинуваченого та судді, наставника та учня.
Для підлітка дуже важливо, що про нього говорять і думають однолітки і майже не важливо, що думають батьки. Ця обставина поглиблює конфлікт поколінь, позаяк підлітки вважають батьків «відсталими», «несучасними», а значить – малоавторитетними людьми, які «не в тренді».
Важливо пам’ятати про психічну й соціальну незрілість підлітка, котра є своєрідною й незрозумілою для дорослих. Часто вона залежить від ситуації, яка склалася. Наприклад, ваш син вдома спокійний і врівноважений, не дозволяє собі грубощів, однак у компанії ровесників стає агресивним, намагається підкорювати собі інших, вживає нецензурну лексику. Це відбувається, бо він хоче заявити про себе, намагається стати авторитетним у колі однолітків, починає пригнічувати інших, вважає, що саме такий стиль поведінки дозволить стати лідером, мати вагу і право вирішального слова. До такої ситуації може призвести, наприклад, поведінка дорослих чоловіків, свідком якої став підліток.
Щоб батьки підлітків могли тримати поведінку своєї дитини під контролем, необхідно знати і дотримуватися декількох «золотих» правил педагогіки:
1.Пам’ятайте, не буває поганих дітей, є погані дорослі, яких дитина наслідує. Змінюйте себе на краще і діти матимуть гарний приклад.
2.Станьте справжнім авторитетом для своєї дитини. Ваше доросле слово не повинно розходитися з ділом. Ваші дорослі справи мають викликати у дитини захоплення – «мій тато найкращий», «моя мама усе розуміє», «мої батьки сучасні люди» і т.п.
3.Не обіцяйте дитині того, чого ніколи не зробите (наприклад, не говоріть, що повідриваєте дитині пальці, якщо вона щось вкраде). Будьте послідовними – тримайте слово.
4.Контролюйте свою мову, не вживайте нецензурної лексики, бо дитина виросте і буде спілкуватися з вами звичною мовою. Намагайтеся підбирати вислови, відповідні ситуації.
5.Добирайте правильні заохочення й покарання. Не намагайтеся піднімати самооцінку дитини до найбільших висот і ніколи не принижуйте її.
6.Будьте правдивими з дітьми в будь-якій ситуації. Не приховуйте від дитини правду. Маленька недовіра породжує велику брехню.
7.Намагайтеся разом пережити «важкі часи й ситуації», які виникають в житті дитини. Дитина має довіряти вам і знати, що її підтримають найрідніші люди.
8.Володійте своїм голосом, інтонацією. Пам’ятайте, що крик ніколи й нічого не вирішував позитивно. Говоріть з дитиною спокійно й врівноважено, демонструйте свою позицію «батька», щоб на рівні підсвідомості дитина відчувала ваш батьківський статус. Саме таке ставлення до дітей було провідним в українській народній педагогіці.
9.Контролюйте дітей. Встановіть певний режим і вимагайте його дотримання. Обмежуйте у часі саме ті заняття, які можуть заважати дитині дотримуватися встановлених правил і режиму.
10.Обов’язково визначте для дитини домашнє доручення (наприклад, тримати кімнату в чистоті, прибирати за домашніми тваринами і т.ін.). Завдання мають бути посильними з врахуванням віку дитини. Так ваші діти звикатимуть до того, що встановлених правил треба дотримуватися, це норма поведінки.
У подальших заняттях «Батьківського університету» буде розглянуто конкретні підліткові девіації і найперша з них – лихослів’я.
ЛИХОСЛІВ’Я В ЖИТТІ ЛЮДИНИ,
ЛИХОСЛІВ’Я В ЖИТТІ ДІТЕЙ
Шановні батьки!
Вважаємо своїм професійним обов’язком познайомити Вас з таким різновидом девіацій неповнолітніх як лихослів’я. Маємо надію, що надана інформація допоможе Вам зрозуміти суть проблеми і викликає відповідальне ставлення до вживаної лексики у спілкуванні з дітьми. Не залишайтеся осторонь, допоможіть своїм дітям позбавитися цього жахливого явища, стати високоморальними особистостями з багатою мовною культурою.
Що таке капролалія?
Однією з найвагоміших ознак нації є мова. Завдяки рідній мові кожна людина ідентифікує себе – як українця, поляка, єврея, іспанця тощо. Кожна мова має свої особливості, котрі визначаються різними епітетами та порівняннями. Є у кожній мові слова, що стверджують сакральні поняття: Бог, мати, батько, син, донька, родина, Батьківщина. Однак сьогодні в усіх мовах світу з’явилися так звані «інтернаціональні» слова, котрі прийнято називати лайкою, лихослів’ям, науковий термін – капролалія.
Капролалія (або інвектива) – це один з розповсюджених різновидів відхилення соціальної поведінки, характерних для дорослих і останніми десятиліттями для неповнолітніх. Термін «капролалія» походить від двох грецьких слів (капрос – багнюка + лалія – мова), тобто «брудна мова», або лихослів’я.
Словник української мови дає таке тлумачення цього поняття: «Лихослів’я – вживання лайливих, соромітних слів. Грубі, недоброзичливі слова й вирази, вживані щодо кого-небудь».
Для визначення цього явища філологи та психологи використовують ще термін «інвектива». У словнику іншомовних слів дається таке визначення: «Інвектива (лат. invective oratio – «лайлива мова») – різкий викривальний виступ проти кого-небудь, чого-небудь; образлива промова, лайка».
Часто щодо лайки використовується термін «знижена мова». «Зниженість» - це те, що не відповідає уявленням представників певної (як правило, провідної, панівної на цьому етапі історії) субкультури про належну й правильну поведінку. Також вживають термін «некодифікована мова», «ненормативна лексика», «сленг» («жаргон»).
Вперше про капролалію було проголошено 1825 року британським ученим Д.Ітартом, однак клінічне дослідження цього негативного феномену здійснив Ж.Туретт і дійшов висновку, що це хвороба, причину якої не вдалося встановити, однак вона характерна для дітей і підлітків, особливо чоловічої статі. Хвороба характеризується нервовим скороченням м’язів та мимовільним викрикуванням брудної лайки. Як правило, вона має хвильовий характер та прогресує. Також встановлено, що хворіють неповнолітні незалежно від етнічної та расової приналежності.
Синдром Ж.Туретта донедавна вважався рідкісним явищем і досить дивним захворюванням. Однак цей симптом сьогодні вже не такий рідкісний; капролалія непомітно стала нормою спілкування спочатку сучасних дорослих людей, а нині така лінгвістична особливість звична й для неповнолітніх.
Капролалія має свої складові.
СКЛАДОВІ КАПРОЛАЛІЇ
Звідки з’явилася мова, наповнена лайкою?
Лихослів'я як частина ненормативної лексики має коріння в релігійних віруваннях людей — звідси й слово «лихослів'я», за вимову якого мало статися певне лихо, кара Божа. Використання лайки таким чином вказувало на відношення (часто негативне) до прийнятих норм чи табу суспільства. Зі зміною релігійних вірувань і ставлення до релігії взагалі, певні лайки закріплялися в суспільстві й їх використання являло собою вияв певної громадської позиції, презирства, протесту тощо.
З’ява лайки в українській мові – це історичний процес. Дослідники капролалії встановили, що мат прийшов у нашу рідну мову за архаїчних часів з … арамейської мови! Так, це саме та мова, якою говорили в часи до народження Христа. Навіть Сам Ісус говорив саме арамейською. Однак в цій мові усі слова, які сьогодні знані як мат, просто називали людські органи і процеси, що мали місце в житті кожної людини. Згодом у процесі торгівлі, перегонах караванів на північ, арамейські слова потрапили в європейські країни і прижилися саме тому, що були зручними у вимові, легкими у запам’ятовуванні та мали оригінальне емоційне забарвлення. А от в східнослов’янських мовах і до сьогодні не існує матюків, є лише слово, яке узагальнює емоційно негативне ставлення до когось чи до чогось. І це слово – ЗЛОДІЙ та похідні від нього – злодюга, злодійка, злощасний, злорадний і т.ін.
Однак пройшли століття і лайка все ж таки «причепилася» до вітчизняної лексики разом з загальним падінням суспільної моралі. Нецензурну лексику вживають майже усі, хто вважає, що нічого страшного не відбудеться, слова не вбивають.
Існують історичні свідчення про використання інвективи як то лист запорізьких козаків до турецького султана, де славнозвісні вояки не соромляться словесних вивертів, приправлених брудною лайкою. Але необхідно наголосити, що наші славні козаки писали листа не аби кому, а ворогові, тому й дозволили собі його принижувати й обзивати.
Лихослів’я набуло більшого розповсюдження в Україні з часів жовтневого перевороту на фоні боротьби з релігією та встановлення нової бездуховної моралі, однак і в радянські часи лайка була під забороною, не так часто вживана, як це відбувається сьогодні. Лаятися собі дозволяють дорослі люди будь-якого соціального статусу, розкриваючи дорогу мату в життя дітей. Мат присутній у ЗМІ, в кіно, в літературі, мат став «героєм» мережі Інтернет та нормою спілкування в публічних місцях. Науковці заговорили про світову епідемію лихослів’я.
Повсякчас стикаючись з лайкою, неповнолітні починають вважати таку словесну поведінку нормою й стають емоційно толерантними до грубощів, перестають їх засуджувати. Такі негативні впливи змінюють у дитини образ реальності, і весь світ постає перед нею лихослівним, брудним. Так ламаються внутрішні перепони, котрі не дозволяли раніше лихословити самому.
Наукові дослідження лихослів’я
Лихослів’я вже тривалий час є об’єктом дослідження різних науковців – біологів, лінгвістів, соціологів, соціальних педагогів, медиків тощо.
Багато років людство шукало взаємозв’язок між словом і свідомістю. Точніше, воно намагалося зрозуміти, як це відбувається. У нашій країні такі дослідження розпочалися в 50-х рр. ХХ ст. біологом І. Білявським, саме він спробував з’ясувати, яким чином на людський організм впливають не якісь там величезні блоки інформації, а прості односкладові слова. Сімнадцятилітнє дослідження вченого, до якого поступово приєдналася велика група його колег, увінчалося не просто успіхом, а справжнім відкриттям. Ученим вдалося довести, що кожне вимовлене людиною слово дуже виразно впливає на людські гени. Результатом дії слова через якийсь час стає не просто передавання видозмінених генів нащадкам, але й зміна власного генетичного коду людини, котрий стосується темпів старіння й терміну життя.
Виявляється, різні слова по-різному заряджені, причому так само, як і у фізиці, зарядів може бути тільки два: позитивний і негативний. Так ось, будь-яка матірщина іде зі знаком «мінус», а значить вона впливає на здорові клітини організму. Уже на початку 90-х згадана група вчених випустила в світ книгу з безліччю прикладів, пов’язаних з багаторічними спостереженнями за конкретними людьми. Усе це були люди одного віку, але одну їхню частину становили принципові лихослови зі стажем, а другу — противники брудних виразів. Дослідження показали, що в матірщинників дуже швидко виявляються вікові зміни на клітинному рівні, що ведуть до всіляких болячок і скорочення життя загалом. У другій же групі результати були протилежними.
Світового розголосу набули дослідження японського біолога М.Емото, який в 70-80-х рр. ХХ ст. встановив, що вода має структуровану пам'ять і спроможність запам’ятовувати інформацію. Клітини людського організму складаються з води і з легкістю сприймають негатив, спрямований на них. Під дією лайки клітинна рідина змінює свою структуру і організм починає хворіти, а значить - старіти.
У ХХI ст. знання про вплив лайки на людський організм, його психіку розгорнув у своїх дослідженнях доктор біологічних наук П.Гаряєв. У своїй праці «Хвильовий генетичний код» учений довів, що наслідки впливу лайки на людський організм фатальні й це передається генетично. Від звукових хвиль, спричинених лихослів`ям, людина отримує радіоактивне опромінювання, внаслідок чого розпадаються її хромосоми та розриваються ланцюжки ДНК. Дослідник дійшов висновку, що лихослів’я не лише знищує людську особистість, а й сприяє її внутрішньому розкладу. І найжахливіше те, що лайливі батьки негативно впливають на здоров’я своїх нащадків. А нав’язування неповнолітнім лихослів’я сприяє знищенню в свідомості людини сорому та совісті.
Сьогодні Інтернет переповнений роликами, де лаються зовсім маленькі діти. При цьому батьки сміються, чим підбурюють прагнення дитини повторювати лайки, позаяк на підсвідомому рівні діти розуміють: раз дорослі сміються, значить я усе роблю правильно, вони мною задоволені. А у батьків вистачає розуму викладати такі ролики на загал, розважати користувачів Мережі.
Шановні батьки, задумайтеся, чи правильним буде виховувати свого нащадка, майбутнього громадянина, безсоромним, позбавленим совісті? Подумайте, прийде час і ваша доросла дитина стане лаятися на вас, не відчуваючи ніякого сорому.
Чому неповнолітні брудно лаються?
Не викликає сумнівів існування своєрідного дитячого лихослів’я. Характерні інвективні вигуки трапляються в дітей ледь не з перших спроб заговорити, особливо якщо дитина чує такі вислови. З віком «лайливий потенціал» зростає. У лексиконі з’являються різноманітні саркастичні й іронічні зауваження, обзивання, дражнилки, невигідні порівняння, плітки, наклепи та інші способи вияву неприязні.
Стратегія лихослівного спілкування дорослих дуже подібна до дитячих дражнилок. Деякі їхні функції повністю збігаються з вербальною агресією дорослих, хоча існують і суттєві відмінності. У багатьох культурних ареалах діти по-різному засвоюють дорослий інвективний репертуар. Особливо «успішно» це засвоєння відбувається в сільських регіонах, де діти дорослішають раніше.
Особливо підлягають негативному впливу нинішні підлітки.
Підлітковий вік характеризується потребою в спілкуванні на різні теми, а також теми сексу, зокрема, позаяк для пубертатного періоду характерна гіперсексуальність. Саме в підлітковому віці статева приналежність набуває для людини реального соціального значення, особливо в системі самоствердження – знайомі способи самоствердження втрачають свою значущість. Такі лайки зовні повністю ідентичні «дорослим», але функціонально вони покликані інтегрувати підлітка в спільноту старших, і водночас є засобом захисту від характерних для цього віку сексуальних чи інших страхів.
Існує декілька причин вживання мату неповнолітніми, а саме:
1.Кризові періоди онтогенезу (особливості підліткового віку, загострене почуття дорослості, бажання бути значущим в очах однолітків, розвиток емоційної сфери дитини, акцентуації її характеру, прагнення до самоствердження).
2.Міра агресивності неповнолітнього (емоційний тиск на більш слабкого підлітка, демонстрація сили й готовності до агресії).
3.Загальне падіння суспільної моралі (негативний приклад дорослих, вплив засобів масової інформації та субкультур, наслідування безсоромних кумирів).
4.Відсутність правових механізмів захисту людини (дитини) від нецензурної лайки.
Які причини зробили мат звичним соціальним явищем?
Причин декілька. Як видно, демократичне ставлення до спілкування, ліберальні настрої безвідповідальних дорослих, нав’язування світогляду зла, насильства, грубощів, жахів сприяють розповсюдженню капролалії. Живучи в такому просторі, неповнолітні сприймають все за норму й починають копіювати такі макети поведінки, потрапляють у залежність, формують звичку за допомогою нецензурних висловів «зв’язувати слова». Останнім часом навіть з’явилися вислови, котрі наче б то заміняють лайку, і вважається нормальним використовувати їх публічно – «блін», «капєц», «піпєц», «дістали» і т.ін. Вважається крутим використовувати мат, це навіть сприймається як певна форма самостійності, незалежності від моралі. А насправді – це порушення закону, про що дорослі лихослови навіть не задумуються, бо не існує в нашій країні жодного прецеденту, щоб за мат людина-лихослов понесла хоча б адміністративне покарання. На жаль, в українському законодавстві недостатньо вимагається дотримання суспільної моралі. Так, у Законі України від 20 листопада 2003 р. «Про захист суспільної моралі» навіть не зазначається про таке соціальне явище як капролалія. Це говорить про те, що суспільство ще не схаменулося від міри забрудненості мови, зокрема, мови неповнолітніх, суспільство не думає про моральне й фізичне здоров’я сьогоднішніх дітей, які обов’язково колись стануть дорослими. Відкритим залишається тільки питання: а чи здорове покоління прийде нам на зміну?
Шановні батьки!
Педагогічний колектив ЗОШ №291, шкільна психологічна служба і особисто шкільний соціальний педагог закликають Вас встати на шлях протистояння лайці, зорієнтувати наших дітей бути ввічливими, уміти добирати слова, сахатися тих, хто дозволяє висловлюватися брудно, бо сьогоднішні підлітки – наше майбутнє і воно має бути прекрасним.
