Для учнів загальноосвітньої школи №291 шкільний соціальний педагог буде розміщувати на сайті цікаву корисну інформацію, яка допоможе краще адаптуватися до умов навчання, вирішувати проблеми соціалізації, налагоджувати міжособистісні стосунки та ін.
Увага! Інформація для тих, хто цінує свій час і прагне усе встигати
Учені-соціологи, вивчаючи життєдіяльність людської спільноти, довели, що сьогодні для більшості людей постає проблема ефективного використання часу. Як встигнути усе, що необхідно зробити, яким чином побудувати свій день, щоб раціонально використати час, хто або що заважає людині виконати заплановане? Такі питання виникають і в учнів, особливо в учнів старшої школи, які готуються до випускних іспитів, вибору професії, до самостійного життя загалом.
Дослідники зазначили, що найчастіше це відбувається через відкладання важливих справ і назвали явище, яке гальмує виконання необхідного та запланованого.
Це – ПРОКРАСТИНАЦІЯ (від лат. cras, crastinus – завтра, завтрашній; від англ. procrastination – затримка, відкладування) – схильність до постійного відкладання будь-яких справ, навіть важливих і термінових, що призводить до життєвих проблем та хворобливих психологічних ефектів.
Вперше прокрастинацію згадано в Оксфордському словнику в 1548 році, однак ґрунтовне дослідження цього явища почалося в кінці 70-х рр. ХХ ст. Прокрастинація виявляється в тому, що людина, в даному випадку учень, усвідомлюючи необхідність виконання конкретних важливих справ – приготування домашнього завдання, прибирання своєї кімнати, допомога рідним у побуті та ін. – ігнорує цю необхідність і відволікається на різні дрібниці та розваги. Можна подумати, що це лінощі, однак це не так. Коли учень лінується, він не хоче нічого робити і не переймається цим, а у випадку прокрастинації учень усвідомлює важливість і терміновість роботи, однак не виконує її, знаходячи будь-які самовиправдання. Від відпочинку прокрастинацію відрізняє те, що, відпочиваючи, учень відновлює запаси енергії, а при прокрастинації – втрачає. Прокрастинація стає проблемою, коли стає звичкою, коли учень більшу частину часу проводить саме у відкладанні виконання справ «на потім», а коли усі терміни виходять, або просто відмовляється від виконання запланованого, або намагається зробити необхідне «героїчним ривком» за нереально короткий проміжок часу. Як результат, справи не виконуються, або виконуються неякісно, з затримкою, не в повному обсязі, що призводить до відповідних негативних результатів у вигляді невисокої оцінки, втрачених можливостей, незадоволення оточуючими через невиконання даного слова тощо.
Наслідком такої поведінки може стати стрес, почуття провини, втрата продуктивності. Природнім гаслом людини-прокрастинатора найчастіше є слова: «Не зараз, не сьогодні! Завтра! Завтра!»
Англійський дослідник прокрастинації А.Кукл написав книгу «Ментальні пастки: недоречності, які роблять розумні люди, щоб зіпсувати собі життя», в якій пояснив прокрастинацію саме як «затягування справи» і довів, що саме така поведінка людини призводить до краху планів людини, втрати інтересу до справи та ін.
Сьогодні існує значна кількість теорій, чому прокрастинація має місце в житті людини і учнів зокрема, однак жодна з них не стала поки загальновизнаною й універсальною, але встановлено низку причин, серед яких:
1.Низька самооцінка людини, невпевненість в собі, в тому, що справу буде зроблено якісно. Виникає питання, чи варто взагалі втрачати на це енергію, сили, час тощо.
Порада: як тільки людина підвищує свою самооцінку, починає вірити в себе, робота виконується нею значно швидше, якісніше, з задоволенням і без відволікання.
2.Перфекціонізм (бажання виконувати справу бездоганно). Він виявляється у спробах досягти довершеності у виконанні справи, однак людина думає, що не дотягує до саме такого рівня, тому й не варто за неї братися. Перфекціоністи також часто отримують задоволення від крайніх термінів виконання, від роботи «в останню ніч, в останню годину»; вони впевнені, чим більш екстремальні умови для виконання, тим прекрасніші результати.
Порада: не варто братися за справу в останню мить, можна просто не встигнути її виконати, в результаті задоволення може змінитися на розпач.
3.Самообмеження. Згідно цієї теорії, прокрастинатор обмежує себе через неусвідомлений страх стати успішним, пізнаваним, показати себе кращим, що може викликати незадоволення інших, заздрість або людині добавлять ще більше обов’язків, піднімуть планку вище.
Порада: ключовою проблемою у такому випадку стає страх людини. Треба намагатися побороти його. Необхідно справу розпочати, працюючи зі своїми страхами: «Чого мені боятися? Я вже виконував справу якісно й швидко. У мене усе вийде!»
4.Непокора (дух протистояння). Іноді людей, учнів дратують нав’язані їм ролі, завдання, програми, плани, і вони відкладають справу, щоб продемонструвати іншим свою позицію, своє бажання приймати рішення самостійно. Таким чином людина вступає в конфлікт з іншими (батьки, учителі, керівництво), відстоюючи свою думку, насправді потрапляючи у пастку – витрачають своє життя на доведення своєї незалежності від суспільної думки, що робить їх «рабами» неконструктивної ідеї.
Порада: людині, учневі необхідно не виявляти свої «бунтарські» погляди, а генерувати цікаві ідеї й намагатися втілити їх у життя, просуваючись до певної «великої» мети, яку запрограмовано.
5.Важливі й нетермінові. Саме такі справи мають найбільший вплив на життя людини загалом. Сюди входить усе те, заради чого людина живе, а учень вчиться, найбільш перспективні задачі, що надають сенс життю.
Порада: необхідно усвідомлювати наявність таких справ, пам’ятати про них як про речі, які визначають вектор руху людини.
Як не стати прокрастинатором?
Працює це так:
1.Людина має починати свій день з того, що відповідає його життєвим цілям і цінностям (встаючи ранком з ліжка нагадувати собі, що сьогодні є план і його треба виконати обов’язково, позаяк це перші сходинки до виконання глобальних планів (навчаюся, тому що хочу стати спеціалістом в обраній справі, відвідую додаткові заняття, тому що хочу знати поглиблено, вивчаю іноземну мову, тому що прагну «відкрити двері» у новий світ, піду лікувати хворий зуб, тому що піклуюся про своє здоров’я і т.д.). Така поведінка стає щохвилинним фільтром на виконання справ. Однак не можна забувати про відпочинок, про здоровий сон, про спілкування з друзями.
2.Усі справи слід розподіляти на дві групи – важливі й термінові та неважливі і нетермінові.
3.Виховувати працелюбність, підтримувати позитивне налаштування, знаходячи в будь-якій справі приємні наслідки її виконання.
4.Памятати, що успіх породжує успіх та нагороджувати себе за досягнення успіху, але не зупинятися на досягнутому, відслідковувати співвідношення задач і отриманих перемог.
5.Починаючи нову справу, бути впевненим у своїх діях, покинути страх, бо саме він поглиблює вияви прокрастинації.
6.Замінити формулювання з «я повинен це зробити» на «я обираю це зробити», перетворивши обов’язок в акт доброї волі.
7.Плануй справи, розподіляючи сили.
8.Керуй своїми цілями – рухайся від найменшої до глобальної.
БАЖАЄМО УСПІХУ!
Увага! Інформація для тих, хто засуджує насилля
(з 25.11. по 10.12. Акція «16 днів проти насилля»)
Статистика свідчить, що 50 % населення України хоча б раз ставали жертвою насилля. Це могло бути фізичне, сексуальне, психологічне, економічне чи політичне насильство. І якщо з фізичним чи сексуальним насильством усе зрозуміло, то психологічне насильство знаходиться у фокусі сучасних наукових досліджень.
Що варто вважати психологічним насильством?
Це насильство, пов'язане з тиском одного на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю. Психологічне насилля існує в декількох формах.
Що таке булінг?
Булінг (від голанд. переслідування) - це цькування однієї людини (дитини) іншою, агресивне переслідування в формі насміхання, присвоєння прізвиськ, оцінювання зовнішності, вбрання, фізичного стану, характеру, зачіски, приниження гідності в присутності інших, відторгнення та ізоляція, відмова в спілкуванні з жертвою, переслідування тих, хто встав на захист жертви.
Людина, яка здійснює булінг, називається булером, або буллі (від англ. - хуліган).
Процес булінгу реалізується за участю агресора, жертви та спостерігачів. Цькування завжди розпочинає одна особа (булер) з метою ствердження свого авторитету, розваги або отримання вигоди. Інші спостерігають за діями булера і якщо бачать, що жертва не чинить опору, легко змінюють співчуття на байдужість.
Основні ознаки булінгу:
- нерівність сил агресора й жертви;
- повторюваність насилля;
- гостра емоційна реакція жертви.
Булінг буває фізичним і психологічним. Під фізичним булінгом розуміється використання фізичної сили по відношенню до іншого, в результаті якого відбувається нанесення фізичних травм, принизливих ляпасів по обличчю та іншим ділянкам тіла, запотиличників, псування майна жертви та ін. Це викликає у жертви переживання, травмує її психіку, а значить фізичний булінг переходить на психічний рівень. Жертва знаходиться у фокусі психологічного тиску, її травмує сама ситуація безпорадності, неспроможність протистояти переслідуванням через особисту психічну організацію. Зарубіжними й вітчизняними дослідниками встановлено 8 основних типів булінгу:
1.Флеймінг – обмін короткими емоційними репліками між двома і більше особами. Характерно для публічних форумів в мережі Інтернет. Булер знаходить потенційну жертву й починається провокація за допомогою різних форм приниження. Якщо жертва реагує на таку атаку, то булер посилює тиск, йому важливо, щоб ті, хто спостерігають за нападом, отримали або насолоду від приниження інших, або злякалися й ніколи не висловлювали своїх думок вільно, оглядалися на те, якою може бути реакція булера. Тому спостерігачів правомірно можна вважати латентними (прихованими) жертвами булера.
2.Постійні агресивні атаки – часто повторювані принизливі повідомлення на адресу обраної жертви, «стіні ненависті» у соцмережах. Це означає, що вдалий флеймінг переростає в форму постійних знущань. Булер «виживає» свою жертву з ефіру, демонструє іншим свою силу, показує, що чекає тих, хто надумає протистояти.
3.Наклеп – розповсюдження принизливої неправдивої інформації у виглядів текстових повідомлень чи фото з фотошопом. Жертва булера намагається довести спостерігачам, що це неправда, що використано фотошоп, однак подіяти нічого не може, бо відбувається справжнє «бомбування» неправдивою інформацією.
4.Самозванство – перевтілення в іншу особу. Позицінування себе як жертви з метою незаконного використання паролю доступу до акаунту в соціальних мережах, в блогах, пошті, системі миттєвих повідомлень, або створення свого акаунту з аналогічним ім’ям.
5.Обман, крадіжка конфіденційної інформації та її розповсюдження – отримання персональної інформації та її публікація в Мережі. Такі дії вже можуть переслідуватися за законом. Жертва має право звернутися до засновників сайту зі скаргою або навіть у правоохоронні органи.
6.Відчуження – онлайн-ізоляція, переміщення жертви до «чорного списку», щоб вона переживала приниження.
7.Кіберпереслідування – приховане вистежування жертви з метою організації «нападу» в соціальних мережах. Кібербулінг - новітня форма агресії, що передбачає жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину з використанням інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж тощо. Вперше визначення кібербулінгу дав американський психолог Б.Белсей. Особливої значущості кібербулінг набув у зв’язку з розвитком інтернет-технологій і зануренням неповнолітніх у віртуальний світ. Негативний вплив здійснюється 24 години на добу й охоплює значну кількість користувачів соціальних мереж. Кібербулери називаються «тролями», а насилля – «тролінгом». Тролінг відбувається під час віртуального спілкування й має свої характеристики: анонімність, відсутність співпереживання, неконтрольованість, довготривале збереження травмуючої інформації. Засобами електронних технологій відбувається вплив на людину через розсилання повідомлень принизливого й загрозливого змісту, розповсюдження в Мережі неправдивої принизливої інформації, фото з зображенням жертви тощо.
8.Хепіслепінг (від англ. «радісне хлопання») – знімання відео з жертвою на камеру мобільного телефону й розміщення їх в соцмережах для перегляду без погодження жертви. Спостерігачі мають радісно підтримувати (хлопати) агресора, висловлюватися про його дії позитивно.
Загалом булінг призводить до деструктивних змін особистості, що виявляються в формуванні депресивних станів, аутоагресії, провалу процесу соціалізації загалом. Булінг негативно впливає на неповнолітніх, у яких немає досвіду опору таким виявам, що відображується на соціальну поведінку неповнолітнього та його фізичний стан. Дослідження японського психолога Р.Такізави підтверджують, що жертви шкільного булінгу, стаючи дорослими, більше за інших скаржаться на здоров’я, страждають від депресій, нервових розладів і схильні до аутоагресії (суїциду). Встановлено, що кожен десятий підліток стикається з комунікативними ризиками, які надходять у формі булінгу в мережі Інтернет. Таку агресію надзвичайно важко контролювати. Якщо неповнолітній став жертвою булінгу, батьки, на жаль, неспроможні допомогти своїй дитині. Тому дуже важливо вчасно пояснити дітям правила поведінки, розповісти про ризики та навчити дітей довіряти дорослим, чесно розповідати про свої проблеми.
Хто стає булером?
Найчастіше булерами стають:
- ті, хто ростуть без заборон і авторитету батьків, старших авторитетних для неповнолітнього осіб, кому не вистачає уваги й поваги з боку батьків і дорослих;
- ті, хто мають яскраво виражені риси нарцисизму (самозакоханість);
- ті, хто сперечається за лідерство у колективі брудними методами, у кого низький рівень моральної відповідальності.
Що розуміється під мобінгом?
Мобінг - (від англ. юрба) - систематичне, але менш радикальне ніж булінг, цькування, психологічний терор, форми зниження авторитету, психологічний тиск у вигляді цькування співробітника в колективі зазвичай з метою його звільнення, дитини у класі з метою зниження її статусу, усунення як конкурента.
Вирізняють два типи мобінгу:
- вертикальний або босинг – це психологічний терор по відношенню до працівника, що надходить від керівника. У навчальних закладах – це тероризування учня з боку адміністрації, класного керівника, педагога-предметника тощо;
- горизонтальний мобінг – це психологічний терор з боку рівних об’єкту тероризування – колег, а в школі – учнів і ровесників. Недостатня соціалізація неповнолітніх провокує їх на цькування картавих, ліворуких, надто гладких або надто худих, неспортивних відмінників, неагресивних «ботаніків», дітей з поганим зором, слабких від природи, дітей із заїканням, з ознаками хвороби, дітей з проблемних родин, дітей з «дивакуватостями» у поведінці, наприклад, мрійників, талановитих дітей і т.ін. Цькують тих, у кого нестандартне прізвище, погляди, захоплення, життєва позиція, релігійні вірування тощо.
Причини мобінгування – особистісний егоїзм і жорстокість, заздрість відкрита і прихована, приглушена совість або відсутність такої, підвищення своєї самооцінки за рахунок інших, прагнення бути лідером, мати владу над іншими, керувати ними тощо. Посилення мобінгу в середовищі неповнолітніх збільшується в період економічних криз і різких розмежувань за грошовим станом і добробутом. Завжди існують ображені, заздрісні або агресивні індивіди, готові спровокувати й очолити тероризування. Особливо небезпечними терористами стають підлітки, позаяк не вміють контролювати свої емоції.
Що таке газлайтинг?
Газлайтинг (від англ. газове світло, тобто світло, яке не гріє). Це витончене психологічне насилля з метою примусити людину сумніватися в своїй адекватності й в адекватності оточуючого світу. Як наслідок – втрата людиною реальності, формування підозри на свою недієздатність. Насильник намагається запевнити людину, що вона чогось не помічає (наприклад, не помічає привидів, які її оточують), не чує звуків (скажімо, кроків на даху) й т.ін.
Під таким тиском у людини формується стан тривожності, вона перестає керувати собою, перестає критично мислити. Часто така поведінка може формуватися у неповнолітніх під тиском однолітків, дорослих і навіть батьків. Наприклад, педагог у школі запевняє учня, що він не повинен витрачати ні хвилинки на розвиток таланту, бо артистом він не стане точно, а ось математика йому знадобиться. Батьки намагаються привчити дитину до «правильних емоцій», говорячи, що насправді дитина не хочу чогось, а хоче зовсім інше. Батьки майже завжди заперечують фізичне насилля над дітьми, однак не помічають, як психічно тиснуть.
Зважаючи на те, що людина істота соціальна, жертва такого насилля намагається знайти від інших підтвердження своєї неадекватності, і, якщо хтось говорить те саме, в чому намагаються запевнити людину, то виникає дезорієнтація. Наприклад, подружки дівчини-підлітка намагаються запевнити її, що в 12 років інтимні стосунки нормальне явище, що вони усі вже їх мали. Жертва газлайтингу починає сумніватися, що підбурює газлайтера примусити жертву думати так як інші підказують. Коли жертва починає діяти, гайзлайтер обов’язково афішує вчинки жертви, виводячи її з рівноваги. Як правило, газлайтери мають приховані садистські нахили, їм подобається виставляти жертву дурною, психічно ненормальною. Потреба маніпулювати, принижувати жертву має намір підвищити свій рейтинг, свою самоцінку.
Газлайтинг ще називають ввічливим хамством, котре не супроводжується сваркою, гострими емоціями, сильний підкоряє собі слабкого. В хід йдуть не приниження, а наприклад, мовчання, коли учень заходить в клас, ігнорування, смішок за спиною. Коли жертва починає реагувати, її запевняють, що їй це почулося.
Протистояти газлайтингу дуже важко, особливо в дитячому колективі, позаяк маніпуляції ніколи не зможуть стати підґрунтям здорових стосунків. Під тиском газлайтера інші діти можуть підтвердити, що «такого не було, це тільки здається» жертві, вона усе надумала, жертва роздуває з мухи слона. Жертва поступово втрачає впевненість у собі, її реакції дійсно можуть стати неадекватними. Саме цього й домагався газлайтер.
Щоб звільнитися від впливу газлайтера, треба:
- мінімізувати, а то й припинити спілкування з ним;
- привчити себе вести бесіду, притримуючись свого плану;
- вважати свою точку зору важливою;
- говорити впевнено, рішуче, не демонструючи сумнівів, невпевненості;
- якщо газлайтер навмисно робить вам неприємне, чинити рішучий опір – прямо говоріть йому про це і припиняйте розмову. Газлайтер, як правило, не чекає на таку поведінку жертви, це допоможе жертві виграти час і обдумати ситуацію;
- дізнайтеся думку сторонньої людини.
Як протистояти виявам насилля в шкільному колективі?
- Не мовчати! Необхідно обов’язково повідомити дорослих про цькування й переслідування. Це можуть бути люди, яким ви точно довіряєте – батьки, педагоги, соціальний педагог чи психолог.
- Треба пам’ятати, що самотужки цю проблему вирішити майже неможливо.
- Поцікавитися ефективними техніками побудови спілкування, щоб уникнути конфліктів.
- Навчитися ставити себе на місце іншої людини, уявляючи собі жахливість ролі агресора або жертви.
- Розвивати самовідповідальність.
- Поцікавитися, яка відповідальність перед законом за вияви цькування й переслідування.
