1.Що вважають дитинством?
Це етап розвитку особистості, який передує дорослості. Характеризується інтенсивним розвитком і зростанням організму та формуванням вищих психічних функцій.
2.Кого вважають дитиною?
Конвенція ООН з прав дитини від 20 листопада1989 р. у ст. I визначає дитину як людську істоту, що не досягла віку вісімнадцяти років, однак пріоритет у цьому питанні залишається за національними законодавствами, де поняття «дитина» змінюється в залежності від культурних особливостей країни.
Сімейний кодекс України визначає правовий статус дитини як особи, яка не досягла повноліття. Малолітньою вважають дитину до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
3. Чи має дитина права?
Так, має.
Права дитини - це система можливостей для її цілісного розвитку в умовах середовища, враховуючи незрілість дитини.
На міжнародному та національному рівнях існує безліч спеціальних актів про права дитини. Основним актом про права дитини на міжнародному рівні є Конвенція про права дитини (Нью-Йорк, 20 листопада1989 р.), документ, який складається з 54 статей. Усі права, що входять до Конвенції, поширюються на всіх дітей.
Згідно з міжнародним та вітчизняним законодавством дитина від народження має права, котрі їй гарантує держава. Серед них право на життя, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до особистості, право на життя у сім’ї, право на освіту та ін.
4. Що вважають захистом дитини?
Це система заходів, які:
- забезпечують охорону законних прав та інтересів дітей на підґрунті розробки нормативних документів, що визначають правовий стан неповнолітніх;
- законодавче регулювання дитячої праці;
- удосконалення системи опіки, піклування та усиновлення дітей, які залишилися без батьківського піклування;
- створення мережі спеціалізованих соціальних служб та закладів для проведення корекційної та реабілітаційної роботи з дітьми, які потребують відповідної допомоги.
5. Що розуміють під захистом прав і особистої гідності дитини?
Право, з одного боку, це сукупність встановлених державною владою норм і правил, які регулюють стосунки людей в суспільстві, а з іншого – надання законами держави свободи й можливості свободи, можливості діяти.
Під захистом розуміється дотримання прав та відновлення порушених прав, створення умов, які компенсують втрату прав, усунення перешкод на шляху здійснення права.
Правовий захист – це дії, спрямовані на реалізацію наданих державою прав і свобод. Під правовим захистом малолітніх і неповнолітніх розуміють систему нормативних правових актів, які встановлюють їх правовий статус як учасників суспільних правостосунків.
Захист прав дитини – це захист на відповідний її природним задаткам розвиток і реалізацію здібностей, на своєчасне отримання необхідних видів допомоги й підтримки на сучасному професійному рівні, захист від різних форм насилля, утиск природних і громадянських прав як у родині, так і в державних соціальних установах. Коли говорять про захист прав дитини, то розуміють не тільки реалізацію її прав й особистої гідності, а й забезпечення гідних умов життя, соціалізації, особистісного становлення.
6. Які документи складають законодавчу базу прав дитини?
Законодавча база прав дитини спирається на твердження, що «дитина, через її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи необхідний правовий захист, як до, так і після народження».
Міжнародно-правових захист дітей та юнацтва бере свій початок від Женевської декларації прав дитини 1924 р., прийнятої асамблеєю Ліги Націй. У преамбулі до даної Декларації зазначено, що люди – чоловіки й жінки, визнаючи обов’язковим дати дітям найкраще у сфері матеріального й духовного для їх нормального розвитку, проголошують це як свій обов’язок. Завдяки цьому документу дитина вперше стала об’єктом міжнародного правового захисту.
Найбільш важливим документом, котрий встановив міжнародні стандарти в сфері прав дитини, є Декларація прав дитини, прийнята 20 листопада 1959 р. на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, в якій зафіксовано положення про необхідність захисту прав та інтересів дітей на підґрунті Женевської декларації про права дітей 1924 р. Документ проголошує права дітей у сфері виховання, освіти, забезпечення фізичного й духовного розвитку незалежно від раси, кольору шкіри, рідної мови, релігійних, політичних або інших поглядів, національної приналежності, суспільного положення, майна, народження та ін. Декларація закликає батьків, суспільні організації, уряди країн визнати права дітей та сприяти втіленню їх у життя. Принципи декларації прав дитини закріплені конституціями й документами багатьма країнами світу.
Конвенція ООН про права дитини 1989 р. в якості основного принципу захисту прав дітей проголосила визнання пріоритету інтересів дітей. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, і з цією метою приймають усі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.
Конвенція ООН стала першим і основним міжнародно-правовим документом, в якому права дитини розглянуто на рівні міжнародного права й забезпечено механізмами міжнародно-правового захисту.
Підписання Конвенції про права дитини почалося 26 січня 1990 р. З першого дня її підписали 61 держава, що дало підґрунтя для її швидкої ратифікації, що привело її в силу 2 вересня 1990 р.
7. Коли відбулося становлення інституту захисту прав і особистої гідності дитини?
Усвідомлення важливості захисту прав дитини має історію, пов`язану з ідеями вільного виховання дітей, що започаткувало соціально-педагогічний підхід до захисту прав і особистої гідності дитини.
У кінці XIX ст. в Російській імперії, куди входила Україна, завдяки активній роботі юристів склався інститут ювенального права, який займався регламентуванням правового механізму забезпечення захисту прав дитини. Отримали розвиток нормативно-правові основи ювенального права, було введено ювенальні суди для неповнолітніх злочинців, заклади їх утримання й виховання.
У 1924 р. Асамблея Ліги Націй схвалила Хартію прав дитини, основні положення якої сформувала британська вчителька Е.Джебб, засновниця фонду «Врятуємо дітей». Саме вона у 1923 р. сформулювала основні положення Декларації прав дитини, що лягли в основу «Хартії прав дитини». Пізніше цей документ став називатися «Женевською декларацією прав дитини». У Декларації зазначалося, що усе людство повинне піклуватися про благополуччя дітей на принципах міжнародно-правового захисту дітей:
- дитині повинна надаватися можливість нормально розвиватися фізично й духовно;
- дитина має право бути ситою, користуватися медичною допомогою, мати житло;
- дитина має право першою отримати допомогу під час природного лиха;
- дитині має надаватися можливість заробляти засоби на існування без будь-яких форм експлуатації;
- дитина має виховуватися з усвідомленням того, що її кращі якості будуть використані на благо наступного покоління.
Прикінцева система міжнародного захисту прав дитини як складова захисту прав людини сформувалася після Другої світової війни в межах ООН.
8. Яка міжнародна організація займається правами дитини?
Це Дитячий фонд ООН (UNISEF, United Nations International Children`s Emergency Fund) – міжнародний надзвичайний фонд допомоги дітям, створений резолюцією Генеральної Асамблеї 57(1) від 11 грудня 1946 р.
У 1953 р. Фонд отримав нову назву – Дитячий фонд ООН зі збереженням абревіатури ЮНІСЕФ. Фонду надавалося право довгострокової допомоги дітям, якщо вони її потребували в складні часи економічної й політичної обстановки в їх країнах, а також під час збройних конфліктів.
У 1985 р. було прийнято Мінімальні стандартні правила ООН щодо правосуддя неповнолітніх. Це так звані «Пекінські правила».
У 1990 р. була прийнята Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей, а в 1996 р. - Європейська Конвенція про забезпечення прав дітей, яку ратифікувала й Україна Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року і яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Крім того, у 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та щодо участі у збройних конфліктах, які з того часу стали частиною національного законодавства. Також у 1996 р. за ініціативи Франції 20 листопада став Днем прав дитини.
9. Що таке батьківство?
Це сукупність біологічних, правових і виховних функцій, котрі виконує чоловік по відношенню до своїх дітей. Батько є носієм соціальних зразків чоловічої поведінки, що важливо для виховання хлопчиків у відповідності зі статево рольовими стереотипами, прийнятими в суспільстві. За відсутності батька в родині уява хлопчика про чоловічу поведінку формується під впливом інших значущих дорослих, старших товаришів або «списуються» з чоловічої складової «Я» матері, яка змушена поєднувати в собі соціальні ролі обох батьків. Для дівчинки наявність батька в родині дає можливість засвоєння жіночої ролі поведінки матері по відношенню до батька.
10. Що таке материнство?
Це біологічне й соціальне відношення матері до дитини, котре визначається походженням дитини від матері, їх кровною спорідненістю. Материнство разом з батьківством найбільш вповні задовольняє сенсорні, когнітивні, емоційні й соціальні потреби дитини, забезпечує її поступове включення в систему соціальних стосунків, полегшує засвоєння соціальних ролей, в т.ч. статевих.
11. Кого називають уповноваженим з прав дитини?
Уповноважений з прав дитини – це посадова особа, яка здійснює функції контролю за забезпеченням прав та законних інтересів дітей. Уповноважений Президента України з прав дитини забезпечує здійснення Президентом України конституційних повноважень щодо додержання конституційних прав дитини, виконання Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері.
Посаду запроваджено 11 серпня 2011 р.
12. Що таке ювенальна юстиція?
Ювенальна юстиція (від лат. юнацька і правосуддя) – правова основа західної моделі системи установ та організацій, що здійснюють правосуддя в справах неповнолітніх. Виникла в кінці XIX ст. в Чикаго (США) на підґрунті закону штату Іллінойс «Про дітей покинутих, бездоглядних і злочинців та про догляд за ними». Так був запроваджений перший у світі суд з прав неповнолітніх.
13. Чи існують моделі ювенального правосуддя?
Так, існують:
- англосаксонська (Австралія, США), що передбачає обмежену предметну підсудність, тобто ювенальний суд розглядає усі види правопорушень неповнолітніх, окрім тяжких злочинів;
- континентальна (Німеччина, Франція), де суди мають широку предметну підсудність – усі види правопорушень неповнолітніх розглядаються саме там і, разом з тим, суд розглядає справи дітей, які потребують допомоги з боку держави;
- скандинавська (Швеція, Фінляндія), де поєднується судова й адміністративна ювенальна юстиція. У ній відсутні окремі ювенальні суди, однак в місцевому суді працює ювенальний суддя або існує ювенальний відділ суду для розгляду справ неповнолітніх.
14. Які основні функції ювенальної юстиції?
До функцій ювенальної юстиції належать:
- охоронна – забезпечення судового захисту неповнолітнього як потерпілого, підсудного, засудженого шляхом закриття справи злочину неповнолітнього або про посягання на злочин, зменшення розміру покарання у зв’язку з неповноліттям відповідно до Кримінального кодексу України; надання переваги виховному впливу перед примусовими заходами;
- відновлювання та примирення. Правосуддя у справах неповнолітніх має бути не каральним, а таким, що відновлює порушені права та свободи жертви злочину або потерпілого від правопорушення, сприяє усвідомленню правопорушником необхідності відповідати за свої вчинки, здійснення заходів для відшкодування завданих збитків. Залагодження конфліктів та вирішення ситуацій, пов’язаних з правопорушеннями, відбувається шляхом досягнення порозуміння між сторонами судового процесу із залученням їх соціального оточення та представників місцевих громад;
- реабілітаційна, що стосується дитини, яка потерпіла від жорстокого поводження або недбалого піклування, і неповнолітнього правопорушника, який має бути ресоціалізований. Для цього ювенальний суд має стати координатором програм і проєктів, а також центральною інституцією серед низки державних і недержавних, які працюють з дітьми.
15. Чи існує ювенальна юстиція в Україні?
В Україні робляться вагомі кроки для її запровадження. Зокрема, протягом 2001 р. Верховна Рада України ухвалила закони від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства», від 21 червня 2001 р. № 2558-ІІІ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», від 15 листопада 2001 р. № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї», а ще в 1995 р. прийнято Закон від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», в якому передбачено створення при судах інституту судових вихователів, положення про який затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством освіти України. Протягом 2004 р. Пленум Верховного Суду України прийняв дві постанови: від 27 лютого 2004 р. № 2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» та від 16 квітня № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх». Нині в судах України практикується спеціалізація суддів, які розглядають справи про злочини неповнолітніх, і це є вагомим кроком до запровадження ювенальної юстиції. 13 січня 2005 р. прийнято Закон № 2342-ІV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в якому визначено правові, організаційні, соціальні засади і гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і який є складовою законодавства про охорону дитинства. В Україні було запропоновано проєкт про пробацію та медіацію, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №886.
Завдяки таким крокам, у країні запроваджено підрозділи ювенальної превенції Національної поліції України, до обов’язків яких входить, перш за все, превентивна робота з неповнолітніми, протидія дитячій злочинності, насильству, відвідування дітей за місцем проживання, робота з батьками з метою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, здійснення поліцейського піклування щодо дітей відповідно до законодавства України.
16. Які неповнолітні можуть знаходитися на обліку поліції?
На такому обліку знаходяться діти, які:
- засуджені судом до покарання, не пов'язанного з позбавленням волі;
- звільнені за рішенням суду від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру без перебування у навчальних закладах соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання;
- звільнені за рішенням суду від кримінальної відповідальності та покарання на підставі Закону України «Про амністію»;
- ті, хто підозрюються в здійсненні кримінального правопорушення;
- звільнені зі спеціалізованої установи Державної пенітенціарної служби України;
- ті, кому оголошено офіційне попередження за насильство у сім’ї;
- ті, хто вчинив адміністративне або кримінальне правопорушення і яким закладом охорони здоров'я встановлено діагноз «наркоманія», «токсикоманія», «алкоголізм»;
- ті, хто два і більше разів скоїли адміністративне правопорушення.
17. Чи існують підстави, за якими неповнолітні звільняються з профілактичного обліку поліції?
Такі підстави існують:
- закінчення терміну покарання, встановленого вироком суду;
- набрання законної сили вироку суду щодо призначення покарання у вигляді позбавлення волі;
- рішення суду про визнання неповнолітнього у встановленому законом порядку померлим чи безвісно відсутнім або за умови отримання офіційного документу про смерть;
- письмове повідомлення слідчого, прокурора про зняття з неповнолітнього підозри у скоєнні кримінального чи адміністративного правопорушення;
- відсутність випадків насильства над членами родини упродовж року з дати постанови на облік;
- досягнення 18-річного віку;
- усунення ризиків скоєння неповнолітнім адміністративних чи кримінальних правопорушень та наявності матеріалів, що свідчать про позитивні зміни в поведінці;
- зміна місця фактичного проживання.
18. Що розуміють під батьківською відповідальністю?
Батьківська відповідальність - це юридичні й моральні норми, що визначають відповідальність батьків перед державою й народом за виховання своїх дітей. За невиконання таких норм, держава має право через суд позбавити їх батьківських прав і направити дітей у виховні установи чи прийомні сім`ї. Батьки несуть повну відповідальність за свою дитину, котра наступає за умови:
- підбурювання дітей до здійснення ними злочину;
- примушення жебракувати, займатися проституцією, порнографією;
- залишення дітей без нагляду, допомоги й виховання;
- жорсткого поводження з дітьми;
- відмови від сплати аліментів.
19. Що розуміється під обмеженням батьківських прав?
Обмеження батьківських прав - це прийняття судового рішення про вилучення дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав. Таке допускається, якщо перебування дитини з батьками небезпечне через незалежні від них обставини (хронічне або психічне захворювання, інші важкі обставини тощо).
20. Хто такий «значущий дорослий»?
Це людина, яка має особливе значення, авторитет для дитини (батьки, педагоги, тренери, «зірки», кумири та ін.), позаяк виступає прикладом для наслідування. Значущі дорослі можуть впливати на дитину як позитивно, так і негативно, змінюючи свідомість дитини, підбурюючи чи залучаючи до протиправної діяльності. Наприклад, відомі випадки, коли спортивний тренер створює злочинне угруповання з підлітків, а надалі використовує їх для скоєння злочину, пояснюючи тим, що можна легко заробити гроші й не відповідати за злочин через неповнолітній вік.
21. Кого називають «дітьми-Мауглі»?
Це діти, поведінка яких сформувалася під впливом тваринного середовища, описаного Д.Р.Кіплінгом. Для таких дітей характерне повне або значне відчуження в період їх розвитку й виховання від людського соціального середовища. Дітей «Мауглі» знаходять у різних країнах, є такі діти й в Україні. Повернути дітей «Мауглі» у суспільство надзвичайно важко, позаяк діти не мали досвіду людської поведінки або забули його, тобто була відсутньою соціалізація у середовище собі подібних.
22. Кого вважають дітьми, позбавленими догляду дорослих?
Це діти, які опинилися без догляду батьків, родичів, дорослих людей через негативні життєві обставини. Як правило, вони кочують з місця на місце, звикають до безконтрольного життя й не бажають повертатися додому або в соціальні установи для дітей. Історично діти без нагляду дорослих існували завжди, однак їх кількість збільшується в періоди соціальних негараздів, війн, катастроф. Більше мільйону бездоглядних дітей в Російській імперії було зареєстровано в часи першої світової та громадянської війн. Існують такі діти в Україні й сьогодні. Найчастіше це неповнолітні, що займаються бродяжництвом, в яких існує конфліктна ситуація в родині або діти-дромомани (ті, хто відчуває непереборний потяг до подорожування).
23. Яких дітей вважають гіперактивними?
Це діти, в поведінці яких спостерігається постійна підвищена рухова діяльність й психічна активність. Сьогодні явище дитячої гіперактивності знаходиться в фокусі наукових досліджень психологів, педагогів та лікарів усього світу. Віднайти причину гіперактивності дітей поки що не вдається. Називаються багато причин – геліогенний вплив (активне Сонце), низький рівень батьківської педагогічної культури (дитині з народження дозволяється усе, що згодом починають забороняти, звідси виникає конфліктна поведінка дітей, на ґрунті якої формується гіперактивність, навіть вільний доступ і неконтрольоване вживання солодощів та ін.).
Дитяча гіперактивність заважає неповнолітнім успішно навчатися, у них не вистачає витримки бути уважним на уроці, вникати в суть навчання, вони думають про перерву й чекають її, щоб бігати, галасувати, витрачати зайву енергію. Іноді дитяча гіперактивність стає причиною здійснення злочину. Однак гіперактивність – це не хвороба, з часом вона проходить, якщо не набуває хворобливих форм.
24. Яких дітей називають депресивними?
Це діти, в поведінці яких спостерігається пригнічена, тужлива поведінка, відсутність бажання жити вповні відповідно віковому розвитку. Депресивні діти схильні нудьгувати, коли інші активні, часто у них відсутні друзі, бо ніхто і ніщо їх не цікавить, вони не можуть швидко адаптуватися у нових умовах, в колективі. Завдання дорослих – батьків, педагогів, психологів - допомогти таким дітям стати частиною єдиного колективу, приймати активну участь у спільних справах і депресія з часом зміниться на позитивну поведінку.
25. Яких дітей мають на увазі, коли говорять, що вони знаходяться в складних життєвих обставинах?
Це діти, які неспроможні самостійно вирішити проблеми життєдіяльності, що виникли через різні негативні обставини:
- діти, які залишилися без піклування батьків;
- бездоглядні та бездомні діти;
- діти, у яких є фізичні обмеження, інвалідність;
- діти з недостатнім психічним і фізичним розвитком;
- діти – жертви збройних та міжнаціональних конфліктів, екологічних, техногенних катастроф, стихійних лих;
- діти з сімей біженців та вимушених переселенців;
- діти – жертви насилля;
- діти, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі;
- діти, які знаходяться у спеціалізованих навчально-виховних закладах;
- діти, які проживають у малозабезпечених сім`ях.
26. Які діти потребують державного захисту?
Це діти:
- батьки яких невідомі або загинули;
- вилучені з родини, батьки яких обмежені в своїх правах, або позбавлені їх;
- безнаглядні діти;
- ті, які страждають на хронічні захворювання;
- діти, батьки яких визнані недієздатними;
- батьки яких знаходяться в закладах позбавлення волі;
- батьки яких підозрюються у скоєнні злочинів;
- інші діти, визнані у встановленому порядку такими, що потребують піклування держави.
27. Яких дітей відносять до «групи ризику»?
Це діти, які через наявність генетичних, біологічних, соціальних особливостей мають проблеми з адаптацією та соціалізацією в навчально-виховних закладах або ті, хто мають проблеми з дотриманням норм суспільної поведінки. З’являється ризик, що такі діти можуть потрапити в складні обставини й стати жертвою цих обставин, тобто вони можуть ризикувати фізичним або психічним здоров’ям, навіть особистою свободою.
28. Кого вважають дітьми з особливими потребами?
Це діти, які мають відхилення від встановлених фізичних, психічних, педагогічних, суспільних норм:
- розумово відсталі діти зі стійкими психічними розладами;
- діти з затримкою психічного розвитку;
- діти з мовленнєвими порушеннями;
- діти з порушеннями слуху;
- діти з порушеннями зору;
- діти з порушеннями опорно-рухового апарату;
- діти з порушеннями поведінки;
- діти з порушеннями емоційного розвитку;
- діти з комплексними дефектами;
- діти з проблемами розвитку.
29. Кого вважають дітьми вулиці?
Це діти, виховання яких відбувається на вулиці і для яких вулиця – рідний дім. Батьки таких дітей не займаються їх вихованням або воно носить несистемний фрагментарний характер. Найчастіше такі діти, опинившись на вулиці, швидко потрапляють під вплив асоціальних громадян, які починають використовувати їх для досягнення своїх цілей – примушують жебракувати, займатися проституцією, красти, добувати гроші будь-яким способом.
Також дітьми вулиці іноді вважають тих, хто виховується в спеціальних закладах.
30. Що називають дитячим середовищем?
Це середовище, яке оточує дитину, а саме соціально-побутові, матеріальні й духовні умови життєдіяльності дитини, її взаємодію з ровесниками та іншими дітьми. Дитяче середовище, як й інші чинники соціалізації, формує дитину, будує її психіку, знайомить зі стандартами поведінки, з правилами міжособистісного спілкування з ровесниками.
